Разом з Поліною Іванівною починає працювати учителем музики Тілінін Борис Павлович.

На зміну Борису Павловичу приходять в 1963 році Наводний Федір Федорович, а потім Подуфалов Леонід Леонідович.

З 1963 року вводять посаду медичної сестри, нею працювала Осадча Лідія Григорівна.

Діловодом працювала Комайгородська Марія Федотівна. Велику допомогу в справі навчання та виховання підростаючого покоління надавали техпрацівники кухні: Швець Людмила, Мачок Зінаїда Павлівна, Добрановська Антоніна Станіславівна, Верба олена Антонівна, Глєбова О, Мачок Валентина Іванівна, Гринчук   Галина Семенівна.

Працювали в школі всі предметні гуртки, гуртки  художньої самодіяльності. При школі відкрили філіал музичної школи по класу баяна, фортепіано та духових інструментів.

Особливо радував всіх духовий оркестр, яким було охоплено важковиховуючих хлопчиків.

 - Мені, директору школи,- каже Поліна Іванівна, легко було працювати з Пайолом Олександром  Михайловичом. Як завуч він був вимогливим і принциповим. На добре слово заслуговує і завгосп Глєбов Микола Федорович, у нього золоті руки.

        1967  році Міністерство освіти вводить посаду організатора позакласної та позашкільної роботи на правах замісника директора з виховної роботи. На цю посаду призначають Кустріч Марію Володимирівну.

Чільне місце в роботі школи, класних керівників займали зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни, учасниками боїв. Частими гостями в школі був учасник боїв в блокованому Ленінграді  Буран Герасим Якович, який дуже цікаво, змістовно розповідав про ці страшні дні, а особливо дохідливо про значення хліба, вчив дітей шанувати його. Завжди відгукувався на запрошення керуючий відділком Шевчук Афанасій Харитонович, начальник пожежної частини Пустомельник Павло  Аксентійович, Казанюк Іван Орехтович.

 Проводилися зустрічі з передовиками сільського господарства  нашого села.

    Помітний слід в історії школи залишила сім’я Безпятих. Лариса Анатоліївна –

математик з великої літери.  Вона розуміла, що і уроки, і виховні заходи повинні бути нестандартними, незвичайними і спрямовані на кінцевий результат. У Лариси Анатоліївни – необмежена фантазія, за що її любили діти, бо з нею завжди було цікаво.

     На уроках у Лариси Анатоліївни не марнувалась жодна хвилина, обсяг роботи досить значний, задачі складались  на основі місцевого матеріалу. Вимоглива, принципова, вона добивається високих результатів у роботі.

     Віктор Григорович Безпятий викладав у школі з 1966 року фізику та вів уроки трудового навчання у старших класах до 1976 року. Учні з великою пошаною згадають його уроки. Згадує випускниця 1972 року Савіцька Надія Олександрівна. - 

      - Наш класний керівник Безпятий Віктор Григорович – втілення елегантності, знань, гумору. Завжди  підтягнутий і обов’язково з доречним гумором. До хлопців, які відрощували волосся  звертався: « То ти мать бразильський футболіст, чи учень?»  ( часто вживане слово мать приросло до Віктора Григоровича назавжди і ми всі його між собою так і звали «мать»).

     Уроки фізики любили, вони були цікавими, пізнавальними. Досліди проводились постійно! Віктор Григорович настільки вміло пояснював, що не знати було соромно. А уроки астрономії взагалі захоплювали. Особливо запам’яталися ті, які проводилися вечорами. Адже ми мали змогу спостерігати зоряне небо у телескоп! ( Був такий у фізкабінеті) і Віктор Григорович тільки дізнавався про новини астрономії – відразу ж кликав нас на такі уроки – спостереження. Після уроків ми поверталися додому, або йшли до клубу в кіно( якщо перед вихідними). Хлопці обов’язково проводили тих, хто жив далеко.

    Свята, вечори, КВК готували залюбки. Віктору  Григоровичу в цьому завжди допомагала Лариса Анатоліївна – його дружина –талановитий вчитель, організатор.

             Ми милувалися цією молодою сім’єю. Часто спостерігали їх стосунки в робочих буднях:  Лариса Анатоліївна, завжди емоційна, енергійна і спокійно та  усміхнений  Віктор Григорович у вирішенні будь-яких завдань не завжди доходили до спільного знаменника. Але це було так культурно, галантно з боку Віктора Григоровича і по – мексиканськи  експансивно від Лариси Анатоліївни. Ні, це не були сварки. Так спілкуються культурні освічені люди. Це було чу-до-во.

 Цьому треба вчитися.              

    {C}{C}

       Гарно працює учнівська виробнича, яку очолює Дейнега Поліна Юхимівна. В роботі бригади відзначались  Бурега Надія, Глодовська Людмила, Гоменьков Юрій, Григор’єва Люба та Соловей Світлана.              

      В проведенні дослідів на пришкільних ділянках відзначались Пустовіт Людмила, Русавська   Люба, Орищенко Віра, Петровська Катерина, Животовська Галина, Фасій Тетяна, Самойчук Н. Їм оголошена подяка.

            З 1976 трудове навчання у 9 - 10 класах проводилось у навчально – виробничому комбінаті, де була створена міцна база. А розташували його в селі Грушка. Дітей возили туди  автобусом, дирекція школи та класні керівники здійснювали контроль відвідування уроків у НВК.

           Велика робота проводилась по збереженню підручників, піднесенню якості знань з української мови та літератури, зверталась увага на диференційований підхід до навчання та самостійну роботу учнів. Девіз учителя в цей час був такий: « Дати учням міцні та глибокі знання». Ось чому велику увагу дирекція школи ( директор Гоцуляк Поліна Іванівна) приділяла стану викладання української мови та літератури, математики, креслення, біології,географії. В школі проводились конкурси знавців української мови , математики, хімії, іноземної мови, фізики.

    В кінці 1969-70 навчального року вперше випускниця школи Бажатарник Людмила Луківна  нагороджена Золотою медаллю « За відмінні  успіхи в навчанні, праці та зразкову поведінку».

                           Педагогічний колектив велику увагу надає і вихованню підростаючого покоління, особливо дбають  про  здоров’я учнів.  Проводяться змагання з легкої атлетики, гра « Зірниця». Приємно відзначити, що в 1970 році наша команда в грі « Зірниця» серед 19 шкіл району зайняла ІІ місце ( директор Гоцуляк Поліна Іванівна, організатор позакласної та позашкільної роботи Марія Володимирівна Кустріч, художній керівник Станіслав Карпович Кустріч) і нагороджена вимпелом « Переможцеві районної гри « Зірниця», який зберігається в музеї.

На високому методичному рівні проводились уроки української мови та літератури ( вч. Кустріч Марії Володимирівни та Камиш Світлани Іванівни. Дані вчителі вчили учнів зіставляти, порівнювати, визначати головне. Методи роботи досить різноманітні: робота з карточками, з диференційованим текстом, самостійна робота творчого характеру, робота з підручником.

Зі спогадів Савіцької Любові Олександрівни (нині Козішкурт):

- До школи я пішла в 1957 році. Перший місяць нас учила Пишнюк Тетяна Іларіонівна, але тільки один місяць. Справа в тому, що нас було в класі 52 учні. Тетяна Іларіонівна розпитувала, чиї ми діти адже вона виховала уже не одне покоління. Далі вона на цьому ж першому уроці виясняла хто вміє і любить співати. Я з охотою і радістю вийшла на клас і заспівала «Несе Галя воду». Ця українська народна пісня мені дуже подобалась.

Та через місяць з нашого класу зробили 1-А та 1-Б. Нас навчала Мотрона Григорівна. Запам’ятався мені її урок малювання, малювали ми яблуко і я ніяк не могла заштрихувати. В цьому мені і допомогла вчителька за що я отримала «4» (тоді була п’яти бальна система).

А як ми поважали і любили своїх вчителів! Пам’ятаю, коли наша вчителька Віра Іванівна захворіла (а жила вона в с.Розношенське), ми, учні четвертого класу, вирішили її провідати її. Була зима, а ми брели полем набираючи в чобітки снігу. На кінець прийшли, відпитали, де її хата. Рум’яні, свіжі, ми зайшли до улюбленої вчительки, яка висадила нас на лежанку на піч, щоб ми нагрілися, висохли, пригощала нас. Кілька годин ми розповідали шкільні новини, співали, а потім повертались до дому раді і веселі.

В старших класах (сьомих, восьмих) мені запам’ятались уроки Бурковського Гаврила Вікторовича. Спокійний, врівноважений, він ніколи не підвищував голосу. Та його уроки, особливо практичні заняття, були дуже цікаві.

Приємно згадую уроки хімії, географії, які проводила , бо вона була не тільки добрим директором школи, а й прекрасним учителем, людиною. Коли в школу прислали учителем хімії Стамбірську Світлану Анатоліївну, Поліна Іванівна віддає їй свої години хімії, а сама читає географію. Діти люблять і учителя і уроки географії бо вона надавала великого значення правильній лінії поведінки в класі. Цю лінію діти бачили у її поставі, у виразі очей, у тоні, яким вона говорила першу фразу. ЇЇ, тактовну, врівноважену, любили і поважали ми.

Поліна Іванівна майстерний педагог та керівник педагогічного колективу. Школа восьмирічна ще в 1963 році, але перебудова системи народної освіти, що проводилась згідно із Законом про зміцнення зв’язку школи із життям, передбачала докорінне поліпшення трудового навчання та виховання учнів. Успішно реалізувати це завдання можна лише при умові поєднання навчання учнів з посильною для них продуктивною працею. Це потребувало добре підготовлених працівників. Учні уже в шкільних майстернях повинні навчитись працювати на верстаках по обробці деревини та металу.

В 1967 році в нашу школу прийшла зовсім молода вихователька Константинова Тетяна Пантелеївна. Завідуючий Ульяновським відділом народної освіти Кизима Іван Тимофійович говорив їй:

- Ти ідеш працювати в одну із нових і найкращих шкіл району, і працювати в такій школі – це велика честь і відповідальність насамперед перед собою, а потім уже перед дітьми, батьками, колегами.

Тетяна Пантелеївна говорить:

- І дійсно це так. Я підійшла до ошатної, затишної, нової сучасної окраси села – школи. Працюючи в цій школі, я завжди отримувала естетичну насолоду, тут завжди було комфортно, затишно, тепло і чисто, тут я здобувала навички педагогічної майстерності. Велика вдячність директору школи Гоцуляк П.І. та завучам Пайолу О.М., Льошенко Л.Є., які завжди були для мене друзями, порадниками, наставниками, методистами. З любов’ю, ніжністю і прискіпливо вони ставилися до нас, молодих. Допомогли повірити у себе, переконатися у власних силах. Моя школа не терпіла одноманітності і сірості. Життя завжди тут вирувало, кипіло. Багато у мене залишилося друзів: Пишнюк В.І. найдорожча, найвірніша подруга, яка у щасливі і важкі моменти мого життя завжди подавала руку допомоги. Друзями були Пайол О.О., Балан А.П., Ярова В.І., Майданевич В.І., Нетудихата О.Л., Безпяті Віктор Григорович і Лариса Анатоліївна, Буран П.Й. Багато корисних і добрих справ було на рахунку нашого колективу. Завжди панували довір’я, злагода, взаєморозуміння. І я дякую долі, що вона мені подарувала період роботи у такій школі, яка мала свій почерк, свій стиль роботи, безмежні педагогічні можливості, у якій створені умови для розвитку творчості вчителя.  

Сьогодні (2010 рік), коли ми пишемо історію школи, Поліні Іванівні виповнилося 90 років. З цієї нагоди вчитель російської мови та літератури Камиш Георгій Кирилович написав вітання:

Роздуми Поліни Іванівни

Течуть роки … Уже і дев’яносто …

Подумать важко, як усе було,

А зрозуміть і поготів не просто,

Що тіло все оце пережило…

І внуки, й правнуки уже повиростали,

І донька вже бабуся у літах

А дні якісь такі важкі настали

Летять немов отой підбитий птах.

Спасибі внукам і спасибі дітям:

Не забувають, старість бережуть,

Бо я узимку й навіть в тепле літо

Вже не ходжу, а в більшості сиджу

І хоч багато дуже пережито,

Та є бажання бачить й чути все,

Щоб бачить ще, як ясне сонце світить

І гілочки як вітерець трясе.

Пробачте, люди, та до вас я тягнусь

Й завжди – завжди я дуже рада вам,

І дуже вдячна вам завжди зостанусь

Як мить якусь поділим пополам.

***

Поліно світ-Іванівно шановна,

Життя важке, та добрі люди є

Живіть спокійно радісно і повно

Поки життя здоров’я Вам дає.

Приємно відзначити, що в 1968-1969 навчальному році в школі не було невстигаючих, ніхто не залишився на повторний курс. З цього року почали запроваджувати тематичний облік знань.

Піонерська дружина імені Улі Громової гідно зустріла сторіччя з дня народження В.І.Леніна. В школі провели зустріч з директором цукрового заводу Січевським Іваном Павловичем, який зустрічався з В.І.Леніним, вождем і учителем всього пролетаріату